Як Філіппіни відходять від США та потрапляють в орбіту Китаю і Росії

У понеділок 12 лютого стало відомо про те, що у Філіппінах зірвалося підписання важливої угоди з Канадою про закупівлю бойових гелікоптерів для філіппінських Збройних Сил. Президент Філіппін Родріго Дутерте повідомив про скасування домовленостей в останній момент, і заявив, що його країна має намір зблизитися з Китаєм і Росією у питаннях співпраці у галузі ВПК. Така різка заява та раптовий зрив переговорів з Канадою свідчать про цікаву та загрозливу тенденцію, яка триває у Південно-Східній Азії протягом останніх двох років: Філіппіни поступово виходять з орбіти США та дрейфують убік їхніх геополітичних ворогів в Азії – КНР і Росії. І ця тенденція матиме вирішальний вплив на баланс сил у регіоні та світі, адже в цю «гру» втягнуті одразу кілька великих гравців міжнародної арени. Але все по порядку.

Що це за угода, підписання якої зірвали на Філіппінах?

Ще під час 40-го щорічного саміту країн АСЕАН у листопаді 2017 року, який проходив у столиці Філіппін Манілі, прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо та філіппінський президент Родріго Дутерте домовилися про укладання нової угоди по поставках військової техніки. Згідно з договором, Філіппіни мали закупити у Канади 16 нових бойових гелікоптерів Bell 412EPI. Вартість угоди сягала 233,6 мільйонів доларів. Документ узгодили на філіппінсько-канадських переговорах 6 лютого у Манілі. Але вже через три дні президент Родріго Дутерте заявив, що припиняє переговори та скасовує попередні домовленості з канадцями.

Гелікоптери моделі Bell 412EPI є удосконаленими версіями старіших машин Bell UH-1H Huey, які багато років були основною бойовою одиницею серед гвинтокрилів в армії Філіппін. Останні вже давно застаріли, оскільки перебувають на озброєнні філіппінських військ ще з часів війни у В`єтнамі. Президент Родріго Дутерте, коли став президентом, обіцяв оновити авіацію і флот, а також збільшити фінансування Збройних сил. Річ у тім, що армія Філіппін лишається однією з найслабкіших у Південно-Східній Азії. Коли терористи «Ісламської держави» підняли повстання на острові Мінданао у 2017 році та захопили місто Мараві, урядовим силам знадобилося п`ять місяців, щоб повернути його під контроль. І ключову роль в антитерористичній операції зіграли гелікоптери, які просто знесли половину міста разом з бойовиками. Через застарілість обладнання та загрозу з боку терористів філіппінська влада оголосила про свій план модернізації Збройних сил під назвою «Другий горизонт», розрахований на 2018-2022 роки.

Для Філіппін закупівля військової техніки та озброєння має важливе значення, оскільки впливає на її внутрішню легітимність, тобто легітимність влади в очах населення. Як саме? Офіційна Маніла проводить одразу кілька антитерористичних операцій на території своїх островів. І чим успішніші ці операції, тим більше населення довіряє владі у питанні гарантування безпеки громадян. Цей пункт був і лишається одним з основних у політичній програмі президента Родріго Дутерте. Вищенаведена стратегія «Другий горизонт» взагалі стала джерелом його особистої легітимності, коли він своїми численними обіцянками прив’язав до неї свій рейтинг. А враховуючи його авторитарні нахили, він прагне лишитися на посаді глави держави надовго, або, принаймні, на наступний термін. Для цього Дутерте має продемонструвати, що він контролює ситуацію всередині країни. Новітні гелікоптери стали б у цьому контексті об’єктом піару і мали б переконати громадян у боєздатності країни, граючи на їхніх почуттях патріотизму та на властивому Дутерте політичному мачизму. До того ж, після турбулентного 2017 року населення має знову повірити у свого «вождя». Адже ще нещодавно – навесні 2017 року – відбулося раптове повстання ісламських екстремістів на чолі з місцевим відділенням «Ісламської держави» на острові Мінданао. І згадки про масштабні бої за цей регіон все ще свіжі.

Окрім терористів «Ісламської держави» та союзних з ними місцевих ісламістських груп, на Філіппінах вже понад 40 років триває партизанська війна ліворадикальних антиурядових рухів проти центральної влади. І хоча на початку правління президент Родріго Дутерте підтримував мирний процес з ними, у грудні 2017 року він же скасував переговори та оголосив всі ці рухи терористичними організаціями. Це призвело до нового витку насилля і підштовхнуло Манілу до прискорення плану оновлення своїх Збройних сил.

Угода з Канадою мала стати першим і великим кроком уперед у цих планах. Однак коли переговори вийшли на фінальну стадію, канадська опозиція та деякі активісти з питань захисту прав людини підняли шум і закликали уряд не укладати договір. Причина – масштабні порушення прав людини у Філіппінах після приходу до влади там Родріго Дутерте. Більше того, окрім шквалу критики убік прем’єр-міністра Джастіна Трюдо через угоду з Філіппінами, опозиція заразом підняла й інше скандальне питання, яке вже збурювало суспільство у 2017 році – поставки озброєння Саудівській Аравії. Тоді канадську владу критикували за те, що вона продає у великих обсягах зброю саудитам, яка потім застосовується у військовій кампанії у Ємені. Ця війна вкрай непопулярна у Канаді, а активісти вже давно намагаються заблокувати військову співпрацю Оттави та Ер-Ріяда через гуманітарну катастрофу в Ємені. Та сама ситуація і з Філіппінами.

На зустрічах з представниками опозиції та лідерами громадянського суспільства прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, не бажаючи втрачати рейтинг через сумнівну політику філіппінського лідера, погодився переглянути угоду. Коли про це почули у Манілі, Родріго Дутерте скасував переговори. Хоча може здаватися, що це лише одна угода і її скасування не матиме глобальних наслідків, це зовсім не так. Скасування угоди – це величезний репутаційний удар по плану модернізації армії президента Родріго Дутерте. Оскільки він неодноразово асоціював успіх цього плану з успішністю власного правління, то ця подія матиме свої політичні наслідки.

Та найцікавішим тут є не сам договір, а намір, про який оголосив президент Філіппін після зриву переговорів – переорієнтуватися на інших постачальників зброї, насамперед Китай і Росію. А це вже зміщує весь геополітичний баланс сил у регіоні та впливає не лише на Філіппіни, а на весь світ.

У чому стратегічне значення Філіппінських островів та хто за них бореться?

Ключова цінність Філіппін для глобальних гравців – це їхня географія. Розташування Філіппінських островів дає ті геополітичні бонуси, за які сьогодні б`ються Китай і США. Їх не складно зрозуміти, слід просто подивитися на мапу світу. Філіппіни розташовані на заході Тихого океану і складають архіпелаг з понад 7 тисяч островів. Ця країна ефективно блокує Китай усередині Південно-Китайського моря і заважає Пекіну поширити свій вплив за межі Південно-Східної Азії. Це стосується насамперед мобільності китайського флоту. Відповідно, цю особливість географічного розташування Філіппін вже понад 100 років використовують Сполучені штати, які колонізували цю країну ще у 1898 році. Вона стали їхньою «брамою» до Азії і важливим транзитним пунктом на перетині торгових шляхів. До того ж, це була доволі зручна й ефективна військова база для впливу на регіональні політичні події. Наприклад, у 1899 році, коли в Китаї підняли анти-західне «Боксерське повстання», американці швидко перекинули 2,5 тисячі солдатів через Південно-Китайське море і допомогли придушити його, захищаючи свої інвестиції у тодішньому Китаї. А у 1918 році саме через Манілу США перекинули свій військовий контингент на територію Росії, де допомагали «Білому руху» у громадянській війні (так-так, американські військові воювали з «білими» проти «червоних» на Далекому Сході). Зброю, боєприпаси і медикаменти на суму в понад 1 млрд. доларів США перекинули через ті ж Філіппіни до Китаю, а звідти у Владивосток і Нікольськ по Транссибірській залізниці. Пізніше Філіппіни були важливою базою США під час і після Другої світової війни.

Сьогодні Філіппінський архіпелаг є ключовою ланкою у системі безпеки США, яка бере Китай в облогу з усіх боків і допомагає стримати амбіції Пекіна. Боротьба США за Філіппіни нагадує давньокитайську настольну гру «Го», ціллю якої є оточення свого супротивника. А відтак навколо Філіппін багато століть триває протистояння між різними імперіями, а з кінця Другої Світової війни – між США та Китаєм. Звісно, це все прекрасно розуміють у Манілі, а тому вміло торгують своєю географією, балансуючи між КНР, Японією і США. Філіппінські лідери усвідомлюють, що Сполучені штати не дозволять їм стати могутньою регіональною державою, але й не відпустять повністю через загрозу з боку КНР. А Китай так само не буде постачати Філіппінам забагато технологій і лишатиме їх слабкими у військово-морському плані, але дати гроші на різні проекти цілком можуть. Така ж ситуація і з Японією. До речі, це один з прикладів для України в тому плані, як треба вигідно виторговувати для себе певні «бонуси», користуючись своїм стратегічним значенням одразу для кількох глобальних і регіональних гравців, протиставляючи їх один одному і тримаючи між ними баланс, щоб не допустити перекосу.

З кінця Другої світової війни основним союзником Філіппін були Сполучені штати. Ця тенденція посилилася під час правління у США президента Барака Обами. Його нова зовнішньополітична стратегія «Розворот до Азії», спрямована на стримування і «оточення» Китаю, призвела до збільшення американських інвестицій в економіку Філіппін, укладення кількох контрактів у галузі ВПК і посилення підтримки Маніли в її суперечці з КНР навколо Південно-Китайського моря.

Протягом цього часу Китай намагався перехопити ініціативу у Вашингтона шляхом експлуатації змін у внутрішньополітичній ситуації на Філіппінах. Для цього китайці використовували як жорстку, так і м`яку силу. Жорсткою стало фінансування та озброєння бойовиків з ліворадикальних маоїстських угруповань, які ведуть партизанську війну проти центральної влади в Манілі. Крім того, Китай активно забудовував «філіппінську частину» Південно-Китайського моря, створюючи там штучні острови та військові об’єкти. Оскільки Китай має найпотужніший флот у регіоні, то Філіппіни не можуть нічого з цим зробити. М`якою силою для китайців стало вкладання інвестицій в економіку Філіппін, фінансування лобістських про-китайських груп всередині країни та підтримка політичних проектів, які не стільки про-китайські, скільки мають потенціал зламати баланс сил у країні та змінити правила гри. Таким сюрпризом став новий президент Філіппін Родріго Дутерте.

До чого тут Південно-Китайське море?

Я вже згадував вище суперечку навколо Південно-Китайського моря. Вона відіграє першочергову роль в усій ситуації з геополітикою навколо Філіппін. Південно-Китайське море замкнуте на заході Тихого океану та омиває узбережжя країн Південно-Східної Азії. Морський шлях через Південно-Китайське море далі на захід до Сінгапурської протоки століттями вважався найбезпечнішим і найкоротшим, щоб дістатися Індійського океану з портів Китаю, Японії, Росії і Філіппін.

Сьогодні Південно-Китайське море є об’єктом багаторічного міжнародного морського спору, якому в Україні на жаль, присвячують непростимо мало уваги. Враховуючи геостратегічну цінність цих вод, на них претендують одразу шість держав: В’єтнам, Китай, Тайвань, Бруней, Малайзія і Філіппіни. Саме конфлікт навколо цього моря вважається однією з найбільш небезпечних «гарячих точок» в Азії, яка потенційно може вибухнути війною. Окрім цих шести держав, у спір також втягнуті США, які виступають на боці своїх традиційних союзників – Тайваню і Філіппін. Все заради стримування КНР і недопущення їхньої морської гегемонії у Південно-Східній Азії.

Нині Південно-Китайське море де-факто контролює Китай. Маючи один з найпотужніших у світі флотів, китайці захопили контроль над спірними островами у морі та вже кілька років активно будують там військові об’єкти і штучні острови. По суті, Південно-Китайське море повільно перетворюється на потужну військово-морську базу КНР. Сполучені штати відправили туди частину свого флоту, який часто патрулює території біля моря, але поки що жодних збройних зіткнень між КНР і США не було. Вашингтон звинувачує Китай у «мілітаризації» Південно-Китайського моря і блокуванні принципу «свободи мореплавства». А офіційний Пекін зазначає, що США самі хочуть домінувати у морі та не визнають, що їхні війська присутні на спірних островах. До речі, самі спірні острови – Спратлі та Парасельські острови – у цьому морі важливі тим, що біля них, за деякими даними, розташовані чималі поклади мінеральних ресурсів. Утім точних даних про це немає, оскільки детальної розробки жодна держава там не проводила, а протягом останніх 40 років район контролював Китай, тому лише Пекіну відомо, чи є там щось на дні моря.

У цьому контексті ключове значення з-поміж усіх гравців відіграють Філіппіни. Як вже було зазначено вище, географічне розташування Філіппін блокує Китай всередині Південно-Китайського моря і не дає йому вийти за його межі на схід до Тихого океану. Відповідно, Філіппіни завжди були важливим союзником США та Японії, які проводили політику стримування КНР у межах регіону. У 2013 році Філіппіни за підтримки США та Японії подали скаргу на Китай до міжнародного арбітражного суду з морського права у Гаазі. Вже за 3 роки суд виніс рішення на користь Філіппін. Він визнав претензії Китаю на спірні острови у морі «неправомірними» та засудив мілітаризацію Китаєм цієї території. Згідно з рішенням арбітражу, Китай систематично та відкрито порушує норми Конвенції ООН з морського права 1982 року. Звісно, Пекін це рішення не визнав і заявив, що виконувати його не збирається.

І ось в такий контекст на сцену вступає новий президент Філіппін Родріго Дутерте, який уперше змінив зовнішньополітичну риторику щодо китайців і заявив про намір нормалізувати відносини з Пекіном, у тому числі й у питанні Південно-Китайського моря.

Як і чому Філіппіни розвертають свою політику убік Китаю?

Після того, як президент Філіппін Родріго Дутерте оголосив про скасування угоди про закупівлю гелікоптерів у Канади, він зазначив, що відтепер його країна шукатиме нових партнерів. Серед потенційних клієнтів по закупівлях озброєння він назвав Китай, Росію і Туреччину. Це викликало занепокоєння у США та Японії. Адже там розуміють, що військова співпраця з їхнім геополітичним ворогом в Азії поставить під питання саму сутність американських альянсів у регіоні протягом останніх десятиліть. Своїми діями, Філіппіни можуть зруйнувати весь «картковий будинок», який США та їхні союзники довго та ретельно вибудовували у межах політики стримування китайської загрози. І це далеко не перша подібна про-китайська заява від Дутерте.

Родріго Дутерте прийшов до влади на хвилі космічних масштабів правого популізму, антиколоніальної риторики та образу «сильної руки» та «хазяїна». У західній пресі цього політика називають «філіппінським Дональдом Трампом», але, на мій погляд, він перевершив Трампа за всіма показниками. Дутерте важко переоцінити за рівнем його епатажності. Це людина, яка відкрито зізнавалася в убивстві людей і позасудових розстрілах злочинців, а за деякими даними, навіть брала участь у групових зґвалтуваннях. Дутерте був мером міста Давао понад 20 років поспіль. Там він сформував такі собі «загони смерті», які ходили містом і вбивали підозрюваних у різних тяжких злочинах. Завдяки цьому рівень злочинності у місті впав майже до нуля. Мільйонер, націоналіст, «мачо», грубіян, крутий пацан – таким Родріго Дутерте постав перед народом, і цей народ його обрав. В умовах кризи, страху, невизначеності та постійних внутрішньополітичних конфліктів популізм стає для мас спасінням, а схильність виборців персоніфікувати свої проблеми та сподівання зростає у рази. Потреба у «сильній руці», яка прийде та порядок наведе, та образ аутсайдера стала головною політичною технологією штабу Дутерте, а епатажність стала його візитівкою. Він публічно спалював прапор Сінгапура, погрожував вислати всіх австралійських дипломатів з країни («годі вже нам пояснювати, як жити») та публічно хвалив колишнього філіппінського диктатора-націоналіста Фердинанда Маркоса, до якого у філіппінському суспільстві двояке ставлення.

Коли Родріго Дутерте став президентом, він змінив багаторічну риторику своєї країни та зайняв антиамериканську позицію. Активно критикуючи США, Дутерте поставив під сумнів сам союз Маніли з Вашингтоном. У той же час, він все частіше вдавався до (спершу обережних) реверансів убік Китаю. Коріння його анти-американізму сягають часів, коли він ще був мером міста Давао. Його дещо незаконні та жорстокі заходи з боротьби зі злочинністю різко критикувалися на Заході, особливо у Штатах. Ситуація у Давао часто була об’єктом окремої розмови між представниками США та чиновниками у Манілі. Через постійні скандали та страшні історії з Давао, громадська думка у США все менше підтримувала тісний союз Вашингтона з Манілою. Багатьом людям це нагадували часи, коли США підтримували диктатора Фердинанда Маркоса і закривали очі на всі його злочини лише тому, що він був політично зручним – ворогом СРСР і Китаю. Відповідно, коли Дутерте став президентом, він одразу ж накинувся на США.

Але окрім особистої історії, зміна зовнішньої політики Дутерте пов’язана з його бажанням зберегти свій рейтинг та імідж, завдяки якому він прийшов до влади. Однією з його передвиборчих обіцянок була більш незалежна зовнішня політика. Дутерте критикував великі держави за те, що вони поводили себе неначе «імперіалісти». Він прагнув це змінити. Тому коли він назвав екс-президента США Барака Обаму «сучим сином» у 2016 році, причиною цього були не лише особиста образа, а й підтримання політики «мачизму», розрахованої на внутрішнє споживання.

Тривожним дзвінком для США стало зменшення військової співпраці з Філіппінами. У вересні 2017 року Родріго Дутерте відмовився брати участь у спільному зі США патрулюванні периферії Південно-Китайського моря. Він також закликав американських військових радників, які лишилися в країні, покинути Манілу. Варто відзначити, що ці заяви не завжди підкріплені практичними кроками. Дутерте часто кидається різкими фразами для внутрішньої аудиторії. На практиці він розуміє, що зараз альтернативи Сполученим штатам у галузі ВПК немає. Але його наміри знайти таку альтернативу не на жарт стривожили Вашингтон. І це у часи, коли до влади прийшов Дональд Трамп, який досі не визначився зі стратегією щодо Китаю та Азії загалом. Але ще страшнішим для США були заяви Дутерте щодо Південно-Китайського моря.

У квітні 2016 року Родріго Дутерте несподівано заявив, що він може відмовитися від територіальних претензій Філіппін на спірні острови у Південно-Китайському морі в обмін на значні китайські інвестиції. Він зазначив, що якщо Пекін вкладе гроші у будівництво залізниць на острові Мінданао, він «стулить пельку». Відповідь не забарилася. Вже за три місяці китайська делегація прибула до Маніли, де представила новообраному президенту план з будівництва залізниці з Маніли до порту Кларк протягом наступних 2 років. Вони також пообіцяли збудувати цілу залізничну транспортну систему на рідному для Дутерте острові Мінданао. Сам глава держави розповів про домовленості з китайцями на бізнес-форумі в Манілі у червні того ж року. За допомогу китайців Дутерте пообіцяв їм дати дозвіл на пошук і видобуток ресурсів в економічних зонах Філіппін біля спірних островів Південно-Китайського моря.

Для Дутерте залізниця – це не лише передвиборча обіцянка, а й джерело внутрішньої легітимності, гарантія його подальшого політичного життя. По факту, переслідуючи власні внутрішні електоральні цілі, він жертвує стратегічним інтересом країни у спірних водах. А для китайців – це прекрасна можливість «купити» позицію Філіппін у міжнародній суперечці без жодного пострілу, уміло граючи на одній з гострих екологічних і транспортних проблем в одній з філіппінських провінцій.

Звісно, бравурні заяви Дутерте сильно відрізняються від його реальних дій. На практиці його кроки дуже обережні. Вірогідно, він намагається балансувати між США та КНР щоб виграти для себе найбільш вигідні преференції від обох країн. Питання лише в тому, чи не опиниться він у ситуації, коли остаточно зіпсує відносини зі США та розпродасть національні інтереси Філіппін китайцям? Його нещодавні спроби пошуку нових партнерів з закупівлі озброєнь вже вдарили по стосунках з Вашингтоном, а Філіппінами зацікавилися Китай та Росія. У вересні 2016 року міністр оборони Філіппін Делфін Лорензана визнав, що до Маніли прибули «технічні радники» з Китаю і Росії, які допоможуть у планах Дутерте модернізувати армію. А того ж місяця, Китай погодився надати 25-річний кредит Філіппінам на закупівлю зброї і техніки. Ці реальні кроки убік зближення з геополітичними ворогами США в регіоні можуть бумерангом вдарити по самому Родріго Дутерте.

Все виглядає так, що президент все більше стає заручником власних амбіцій та інтриг. Якщо він в них заплутається, то його чекає політична смерть, якщо не фізична. По-перше, домовленості з китайцями можуть бути не сприйняті місцевим населенням. Цьому їм можуть «допомогти» Сполучені штати, які мають у Філіппінах чимало фондів, освітніх центрів, громадських організацій і активістів, які розганяють ці питання серед людей. Це інформаційні війська США, які ті вже зараз застосовують проти Дутерте. Невипадково, восени минулого року президент відмовив Комісії з питань прав людини виділити їм бюджет у 25 млн. доларів на рік. Натомість він зменшив їм фінансування до лише 20 доларів на рік.

По-друге, закупівля зброї у Китаю та Росії може погіршити відносини Дутерте з армією. Збройні сили Філіппін залежать від американського обладнання. США забезпечують 75% поставок зброї Філіппінам. А дружба Родріго Дутерте з генералами дуже важлива для його внутрішньополітичної стійкості, особливо у часи, коли він воює з терористами «Ісламської держави» та маоїстськими партизанами. Не виключено, що якщо політична авантюра Дутерте буде необережною і досягне критичної маси, армія відмовиться від нього, і його політична структура впаде, або генерали здійснять переворот.

Чим загрожують зміни балансу сил навколо Філіппін?

Зовнішньополітичні маневри президента Філіппін Родріго Дутерте змінюють позицію Китаю в регіоні. Якщо китайцям вдасться «викупити» позицію Філіппін стосовно Південно-Китайського моря, вони отримають доступ до східної частини моря, ексклюзивні права на економічну зону Філіппін і вихід за межі моря до Тихого океану. Зараз Пекін намагається здійснити це завдяки економічній дипломатії, без пострілів. Це збереже ресурси Китаю і їхні відносини зі США. Країнам не вигідно воювати, коли їхні економіки настільки сильно взаємопов’язані. Тому Китай діятиме через Дутерте, граючи на його політичних амбіціях, проблемах Філіппін і підживлюючи партизанську боротьбу маоїстів проти уряду, щоб тримати країну «у тонусі».

Сполучені штати не можуть дозволити собі втратити такого союзника як Філіппіни. Зміна балансу сил на користь КНР у регіоні посилить їхні позиції як морської держави та дозволить їм безперешкодно мілітаризувати Південно-Китайське море. Це порушить крихкий мир навколо Тайваню, який є проамериканським оплотом у Південно-Східній Азії. Також китайці посилять свої позиції й у іншому спорі – навколо сусіднього Східно-Китайського моря, на яке претендує Японія. Остання є, мабуть, не менш зацікавленою у стримуванні Китаю у Філіппінах, адже саме Японія є найбільшим торговим партнером Маніли та найбільшим інвестором їхньої економіки.

Для України ця ситуація цікава з двох поглядів. По-перше, як потенційне джерело майбутнього міжнародного конфлікту. По-друге, у контексті посилення РФ. Хоча Росія не є першочерговим бенефіціаром цієї ситуації, але потенційний доступ на азійський ринок зброї через Філіппіни посилить їхню роль у світі як експортера зброї. А це нові гроші, посилення переговорної позиції і нові можливості «пережити» західні санкції і полегшити економічні й фінансові труднощі. Нові ресурси допоможуть Кремлю у довгому марафоні з Україною, де треба подолати велику дистанцію і не впасти до фінішу.

Источник