Нова геополітика та виклики перед Пакістаном

05.06.2018 4:50
Нова геополітика та виклики перед Пакістаном

Парламентські вибори у Пакистані призначені на 25 липня цього року. Вже за два місяці десятки мільйонів виборців у цій нестабільній ядерній державі підуть на виборчі дільниці віддати свій голос у часи, коли Пакистан переживає одну з найгостріших у своїй історії криз. Останнім часом цю країну сильно «штормить» у політичному морі. Ціла серія скандалів за останні 2 роки дестабілізувала роботу політичних інститутів, а поглиблення вже традиційного та звичного для пакистанців протистояння між військовими та політиками паралізувало бюрократичний апарат. Погіршення економічної ситуації, зростання рівня ісламського екстремізму та деградація регіонального геополітичного фону призвели до зростання напруження всередині пакистанського суспільства. На цьому тлі у липні мають відбутися нові вибори. Враховуючи обстановку, вони можуть стати доленосними в умовах, коли Пакистан переживає кризу владних інститутів і намагається пристосуватися до переформатування світової системи та нових глобальних трендів.

Нова пакистанська реальність

Якщо раніше політичну ситуацію у Пакистані можна було поверхнево (і дещо умовно) підвести під двобій «військові vs ісламісти», то останнім часом тренди змінилися. Сьогодні ситуація у Пакистані виглядає скоріше як «військові + ісламісти». Звісно, пакистанська розвідка завжди загравала з різноманітними ісламськими екстремістськими течіями у гонитві за політичними дивідендами, особливо на афганському напрямку. Але ніколи раніше екстремістам не дозволяли так багато свободи у політичному житті країни, як сьогодні. Причина для такого кардинального розвороту проста – парламентські вибори та політична криза.

Із самого здобуття незалежності у 1947 році, Пакистаном негласно керувала армія. Військові у цій країні були надзвичайно могутні і, фактично, впливали на усі політичні процеси у парламенті та в уряді. Більше того, жоден політик не міг стати прем’єр-міністром без згоди військових, або принаймні не заручившись їхнім нейтралітетом. Коли пакистанський генералітет відчував, що йому загрожує небезпека, він втручався. За останні 70 років країна пережила 20 військових переворотів. Це призвело до того, що політична система у Пакистані ніколи не була стабільною і повноцінно не могла функціонувати. Країна часто була занурена у внутрішньополітичні інтриги, конфлікти та чвари. За всю історію Пакистану жоден прем’єр-міністр не зміг протриматися на своїй посаді до кінця свого терміну.

Утім з іншого боку, пакистанська армія була й таким собі запобіжником – ключовим механізмом, який утримував систему разом і зберігав певний баланс, або відновлював його, якщо він порушувався. Збройні сили завжди були одним з інститутів, якому найбільше довіряли у суспільстві, а отже у них було достатньо внутрішньої легітимності, щоб влаштовувати військові перевороти та прибирати непопулярних політиків, особливо тих, які загрожували зруйнувати ретельно збудований картковий будинок військових. У випадку, якщо політик був популярним, але його треба було прибрати, генералітет, маючи у своїх руках чимало адмінресурсу та медіа-ресурсу, мобілізував його для завдання кількох точкових ударів і знищення рейтингу політика. Принаймні, такою є ідеальна схема, за якою військові безболісно для себе позбавлялися проблеми.

Так і сталося минулого року з колишнім прем’єр-міністром Навазом Шаріфом. Цей удалий і заповзятливий політик несподівано прийшов до влади за результатами парламентських виборів 2013 року. Шаріф є важковаговиком пакистанської політики. Він вже двічі очолював уряд країни, і двічі подавав у відставку під тиском народних протестів і генералітету. Деякий час він навіть жив у вигнанні, поки у 2008 році йому не дозволили повернутися. Розрахунок був простий – його управлінський хист, широкі зв’язки з бізнесом та політичними елітами та непогані стосунки із Заходом необхідні були військовим для стабілізації соціально-економічної ситуації, яка починала виходити з-під контролю під тиском глобальних трансформацій у світі.

Але Наваз Шаріф порушив негласний «пакт про ненапад» між ним і військовими. Окрім економічної політики (яка, до речі, була досить вдалою), Шаріф захотів реформувати і сектор національної безпеки та оборони. У такий спосіб, він зайшов на територію військових. У вересні 2013 року Шаріф закликав до розвитку стабільних відносин між військовим та цивільним секторами, натякаючи на те, що він прагне зрівняти у правах і впливі обидва сегменти державної системи, вперше в історії Пакистану. Звісно, генералітет сприйняв це без особливого ентузіазму. Але прем’єр-міністр пішов далі в зробив кілька дуже небезпечних для себе кроків:

Всі ці кроки зумовили швидке погіршення стосунків між Шаріфом і генералітетом. Він протримався аж до 2017 року лише тому, що на початковому етапі був потрібен для проведення економічних реформ. Крім того, у військових не було особливого приводу звільняти його, а військовий переворот влаштовувати вони не бажали, враховуючи слабкість державного апарату та нестабільну економічну ситуацію. Тому вони шукали законні (принаймні для зовнішньої аудиторії та інвесторів) способи позбавитися Шаріфа. І вони його знайшли – у травні 2016 року, коли стало відомо про масштабний злив інформації про офшорні рахунки чиновників по всьому світу, відомий як «Panama Papers». Там фігурувало й ім`я Наваза Шаріфа. Це дало козир у руки військових, які й прибрали прем’єр-міністра з посади рішенням Верховного суду за рекомендацією спеціальної комісії, яка складалася з п`яти членів. Двоє з них – це військовий розвідник і колишній генерал.

Після звільнення Шаріфа з посади прем’єр-міністра конфлікт між генералами та його партією вже остаточно став публічним. Армія взяла курс на позбавлення партії Шаріфа парламентської більшості. Для цього треба було знищити їхній рейтинг і привести до влади опозиційні сили, які і без того ставали все більш популярними.

Воєнний ісламізм Пакистану

До виборів 25 липня цього року пакистанська армія активно готується, роблячи ставку на опозиційні сили. Фаворитом перегонів вважається головна опозиційна ісламістська партія «Тегрік-е-Інсаф» на чолі з Імраном Ханом. Але окрім неї, пакистанські військові почали підтримувати й інші маргінальні ісламські екстремістські рухи, на базі яких з`явилися політичні партії.

Наприклад, нещодавно під ретельним контролем генералів була створена партія-спойлер «Мусульманська ліга». Її назва – ідентична назві правлячої партії Наваза Шаріфа, а отже ні в кого немає сумнівів, що ця політична сила необхідна для відволікання уваги. «Мусульманська ліга» пов’язана з відомим на весь світ терористом Хафізом Саїдом, якого вважають головним організатором терактів у Мумбаї 2008 року, в яких загинули понад 200 людей.

Іншою ісламістською партією, яку прагнуть створити військові, має очолити ще один одіозний екстреміст – Фазлур Рехман Халіль, який є засновником і колишнім лідером екстремістського угруповання «Рух моджахедів». Це воєнізована структура багато років діяла на території спірного штату Кашмір, де воювала проти індійських військ. Окрім цього, Халіль є співзасновником іншого угруповання – «Руху ісламського джихаду», яке є пов’язаним з терористичною мережею «Аль-Каїда».

Імран Хан і його партія «Тегрік-е-Інсаф» («Рух за справедливість»), вірогідно, набере найбільше голосів на виборах. Політик є вкрай популярним, а протягом останніх 2 років він піднявся на темах боротьби з корупцією і подоланням бідності. Крім того, він є компромісною фігурою і для військових, і для ісламістів, які вже давно воліють побачити когось зі своїх представників на посаді прем’єр-міністра. Поміркованість політичного ісламу Імрана Хана не несе в собі ризиків для правління генералів і цілком їх влаштовує. Цілком можливо, що між ними вже існує певний пакт про союз ще з 2014 року, коли Хана часто використовували для організації антиурядових протестів з метою посилення тиску на Наваза Шаріфа.

Утім військові розкладають яйця у різні кошики. По-перше, вони мають витримати баланс сил і не допустити надмірного посилення ісламістів, адже вони можуть вийти з-під контролю і захопити владу. Це неприпустимо у ядерній державі, якою є Пакистан. По-друге, партії-спойлери та радикальні одіозні політики будуть відволікати увагу та воювати, перш за все, з правлячою елітою у вигляді партії Наваза Шаріфа. По-третє, для генералів важливо створити ілюзію боротьби двох політичних сил – поміркованих та ісламістів між собою і завуалювати свою участь у виборах. У випадку якоїсь кризи, можна буде скинути всю вину на одного з ісламістів.

Військові беруть до уваги ще один фактор, який впливає на їхнє бачення майбутньої політичної системи Пакистану – зміна поколінь і зростання молоді у країні як частина глобальних трансформацій. Попит електорату на харизматичних, агресивних і войовничих лідерів у багатьох регіонах світу зумовлює перегляд старих виборчих тактик. На тлі постійної соціально-економічної кризи, стомлене від політики населення стає дедалі більш уразливим до ісламської популістської риторики, джерелом якої виступають якраз ісламісти. Це формує протестний потенціал у пакистанському суспільстві, який у майбутньому може зіграти проти домінування військових у політиці.

Відповідно, вони вирішили очолити цей процес, поки не стало пізно. Створення кількох партій з войовничо-агресивною риторикою і популістськими гаслами дозволить армії зробити кілька важливих речей: задовольнити попит населення на «видовища», дозволити людям випустити пар, знищити політичних опонентів руками екстремістів і взяти під контроль новий електоральний тренд до того, як він вийде з-під контролю і буде застосований проти владних еліт.

Складна і нова геополітика

Вибори у Пакистані пройдуть у часи, коли геополітична ситуація в регіоні складається не на користь країни. Йдеться насамперед про два процеси: нормалізація відносин між Китаєм та Індією та криза стосунків зі США.

Нормалізація стосунків між Пекіном і Нью-Делі змушує пакистанське керівництво переглянути свою роль у Азії. Індія є традиційним геополітичним супротивником Пакистану. Китай послідовно розвиває тісні стосунки з обома державами, але завжди схилявся до Індії, попри конфлікти між ними. Протягом останнього року Китай вирішив владнати проблеми у відносинах з Індією заради реалізації свого глобального проекту «Новий шовковий шлях». Доступ китайців на величезний індійський ринок – це можливість, яка кардинально змінить баланс сил у світі. На цьому тлі Пакистан лишається у незрозумілій ситуації з негативним інвестиційним кліматом, нестабільною політичною ситуацією, конфліктами з сусідами та невизначеним майбутнім. Поки що, пакистанська еліта рефлексує на посилення ваги Індії у регіоні через посилення підтримки різноманітних ісламських екстремістських рухів у штаті Кашмір та в Афганістані. І підтримка нових партій з ісламістським порядком денним вкладається у логіку цих дій.

Проблеми між США та Пакистаном розпочалися після того, як питання Афганістану пішло на спад. Після краху режиму руху «Талібан» в Афганістані у 2001 році, Сполучені штати переорієнтувалися на стратегію відбудови країни. Утім Пакистан, переслідуючи власні інтереси (стримування Індії, вороже ставлення до Афганістану, територіальні претензії до афганського кордону тощо) не припинив підтримку й фінансування радикальних екстремістських сил на території Афганістану. Склалася ситуація, коли союзник США підтримує терористів, які вбивають американських солдатів в Афганістані. З того часу розпочався період постійної турбулентності у відносинах між Вашингтоном та Ісламабадом. З одного боку, Сполучені штати послідовно закликали Пакистан припинити фінансувати й підтримувати екстремістські рухи в Афганістані. Також проблемою було й те, що чимало з цих бойовиків мали свої бази та схованки на території північного Пакистану, звідки й здійснювали вилазки проти американців та афганців. З іншого боку, офіційний Вашингтон усвідомлював, що Пакистан з його ядерною зброєю – це стратегічний союзник на цьому напрямку американської зовнішньої політики, а відмовитися від нього означало віддати під орбіту Китаю або Росії. Найцікавіше те, що це розуміли й у самому Пакистані, а тому не дуже поспішали змінювати свою політику стосовно сусіднього Афганістану і боротися з тероризмом, шантажуючи США, вибиваючи в них все нові й нові фінансові вливання у галузь ВПК.

У 2017 році новий президент США Дональд Трамп презентував свою нову стратегію по Афганістану, яка передбачала збільшення американського контингенту в країні та посилення мирного процесу та відбудови інфраструктури, яка необхідна для реінтеграції регіонів у загальну державну систему управління. Хоча ця «стратегія» не була новою, адже повторювала основні постулати політики Барака Обами, Трамп представив її як «прорив». У межах презентації цієї політики американський лідер закликав Пакистан припинити підтримку тероризму, без чого реалізація цієї стратегії є неможливою. Адміністрація Трампа вирішила підійти до розв’язання «пакистанського питання» суворо та жорстко – припинити фінансову підтримку Збройних сил країни та додати Пакистан до списку держав-спонсорів тероризму.

Така агресивна риторика президента США, з якою раніше пакистанці не стикалися, дещо здивувала їх. Вони опинилися на межі реальної міжнародної ізоляції. І варіантів у них два: або відповідати далі підвищенням ставок, або піти на поступки і продемонструвати слабкість. Вони точно не робитимуть цього до виборів 25 липня. А значить, існує реальний ризик того, що до того часу США можуть оголосити Пакистан державою-спонсором тероризму. З іншого боку, погіршення стосунків зі США змушує керівництво країни шукати інших союзників та формувати інші альянси. Найпершими кандидатами тут опинилися Китай, Росія та Іран.

У жовтні 2017 року начальник Генштабу ЗС Пакистану, генерал Камар Джавед Баджва прибув з триденним візитом до Ірану. Це був перший такий візит за останні 20 років. Основні питання, по яким після цього активізувався діалог між Тегераном та Ісламабадом – це газові проекти, участь у китайському проекті «Новий шовковий шлях», обмін ракетно-балістичними технологіями. Поки Індія коливається, чи брати участь у проекті китайців по розбудові глобальної транспортної мережі, чи ні, Пекін активно вкладає у Пакистан, що приваблює Іран. Крім того, Іран дратує відносини Індії з Ізраїлем та її підтримка новій стратегії Трампа в Афганістані. Цього всього немає у Пакистані, а отже відносини з Ісламабадом набагато легші та зрозуміліші. Втім ірансько-пакистанські стосунки певною мірою залежатимуть і від впливу Саудівської Аравії – головного союзника пакистанців та одного з найбільших інвесторів.

Вибори 25 липня: основні сценарії

Поки що, попередньо, я бачу такі сценарії, чим завершаться парламентські вибори у Пакистані:

1. Перемога опозиційної партії «Тегрік-е-Інсаф». Це ідеальний варіант для військових і перший шанс для ісламістів продемонструвати свою політику. Так само, це буде перше серйозне випробування для нового союзу військових та ісламістів.

2. Перемога правлячої партії «Мусульманська ліга». Це найгірший варіант для генералітету, адже їм доведеться або розпускати парламент через суд чи президента, або скасовувати результати виборів, або тиснути на окремих політиків. У будь-якому разі, тоді це завершиться загостренням ситуації і можливою дестабілізацією. А навіть якщо великих протестів і сутичок не буде, це погіршить економічну ситуацію у країні.

3. Підвішений парламент. Жодна партія на набере достатньо голосів. Враховуючи антагонізм двох найбільших партій-фаворитів на виборах, вони не домовляться, а отже будуть або перевибори, або військові втрутяться на користь опозиції. Це знову-таки ризик дестабілізації.

4.Переможуть опозиція і плеяда радикалів. Окрім опозиційної партії «Тегрік-е-Інсаф», до парламенту можуть реально пройти ісламські екстремістські сили, включаючи тих, які контролюються армією. Хоча коаліція між ними реальна, але вона буде нестабільною, а для військових це потенційна загроза. До того ж, інвестори не будуть в захваті від такого сценарію, а США точно ізолюють Пакистан, якщо в парламенті опиняться відверті фанати бін Ладена.

Источник