На що сподіваються архітектори проекту “Надія Савченко”

22.03.2018 23:20
На що сподіваються архітектори проекту “Надія Савченко”

Для архітекторів проекту «Надія Савченко», для самої Савченко, її затримання виглядає набагато вигіднішою, ніж запланований теракт.

Недолугий теракт.

Бо навіть на відео опублікованого слідством видно всю неадекватність плану теракту. Підірвати впливових гравців України одночасно практично нереально. Порошенко, Турчинов, Аваков і інші важливі політичні гравці рідко бувають разом.

Та і ті, хто зберуться в Раді, не факт що дістанеш. Особливо гранатами, які вдалося пронести за пазухою…

Рубан і Савченко виглядають дуже по-дилетантськи. Не мають соціальної бази для перевороту. Своїми діями, по суті грубо підставляються під арешт.

Єдина соціальна база для сценарію Кремля.

А тепер до найважливішої справи. Архітекторам процесу дуже потрібно, аби в Україні з’явився політв’язень, який стратегічно працює в інтересах Кремля. Москві потрібна безсуб’єктна Україна. В ідеалі — хаос, завдання-мінімум — створення самостійних автономій, зокрема з Донбасом в наявному стані.

Гравець, який зможе електорально зв’язати окупований Донбас і вільну частину країни разом у форматі вигідному для Росії.

Про що йдеться? З одного боку, російські ЗМІ вкинуть меседж, що Савченко хотіла закінчити війну. Тобто через медіа та інші канали впливу, основна частина електорату окупованого Донбасу буде підготовлена сприймати політичний проект Савченко. І чудово його сприйме.

З іншої сторони України, Кремль теж розраховує запустити політичні процеси за своїм сценарієм. Бутафорні “радикали” або “захисники народу”, як Ляшко і Тимошенко, довго не протримаються. Тим паче, якщо очолять країну. Їх радикалізм стрімко здується, а риторика про захист народу зійде нанівець. Економічний і політичний стан не дасть у владі розвернутися. Що заведе основну частину популістичного електорату в ще більш агресивне становище. Тобто, коли не пройшов популізм один, будуть вимагати потужнішого.

І тут на сцену виходить заарештована, готова до дій, Надія “Жанна Дарк” Савченко. Вона отримає необхідну медійну підтримку, від її імені будуть поширюватись запальні заяви, і цей процес буде лише набирати обертів. Вона своїми відвертими діями та закликами, листами з в’язниці, девальвуватиме Бойко, Рабіновича, Тимошенко, Ляшка…. Всіх, хто буде намагатися грати на популістично налашотваного українця. І в результаті отримає добру соціальну базу в самій Україні.

Нездатність олігархічного консенсусу відповісти на сучасні виклики.

Що можна вдіяти, щоб відвернути цю загрозу? А треба зрозуміти владі, що питання суверенності вже не вирішується олігархічним консенсусом. Це дало виграти час в 2014 році.

Та тепер, основні гравці процесу будуть стрімко втрачати. Що націонал-демократично орієнтований олігархат, що проросійсько орієнтований олігархат, будуть стрімко втрачати соціальну базу. І ця тенденція буде тільки посилюватись.

Зараз важливо усвідомити, рішення в закритому форматі, тобто в олігархічному консенсусі, будуть все більше знецінюватись падінням легітимності в очах суспільства. І що політичний градус лише зростатиме. Будуть приходити націонал-демократи з радикальними гаслами, як зараз “Рух нових сил”. Далі підніматимутья проросійсько наладотовані радикальні популісти. Тобто радикалізація – недалеке наше майбутнє.

Відповіддю може бути відповідальність перед суспільством всіх впливових груп як з влади, з громадськості, так і з бізнесу, а також максимальний контакт та діалог з суспільством. Необхідна зміна формату старих організаційних і комунікаційних форм. Перехід від ізольованого формату олігархічного консенсусу до більш відкритого.

Звісно, це дуже нелегко. Адже на сьогодні головні владні гравці повільно приймають рішення, дуже консервативні і віддають перевагу старим і перевіреним інструментам та інституціям. Деякі з них розуміють сучасні виклики і намагаються гратися з соціальною базою. Як Аваков з “Національними дружинами”, в яку активно намагається втягнути молодь. Але ці потуги є одинарними і не факт, що під таким кутом можуть хоч трохи нівелювати факт виходу соціальної бази з-під олігархів.

Воювати легше, ніш домовлятися. Та лише останнє врятує нас від самознищення.

Отже, олігархам і всім владним групам варто зрозуміти, що наближається дуже відповідальний момент. Коли люди перестануть бути контрольованими. Коли з’являться нові, якісно інші організаційні і комунікаційні форми в країні. І якщо не дати відповідь — буде криза. Надважливо розуміти, що Росія активно готується підкидати багаття до розгортання кризи, і має чіткий і зрозумілий для себе план.

Готується тоді, коли українські монопольні еліти воюють з громадським активом, зводячи рахунки через Е-декларування. А також силовики виснажують український бізнес незрозумілими перевірками, що більше скидаються на пограбування через перерозподіл ренти.

Підсумую. Питання нашого самозбереження сьогодні лежить у можливості порозуміння і переформатування суспільних відносин. Потрібні діалог та суспільна домовленість і про новий виборчий закон, і про нову систему оподаткування, і про реальну реформу прокуратури та судів, нульову декларацію, реформу органів управління. Справа важка і не швидка. Та треба дати новий імпульс до діалогу. Коли сторони відчуватимуть, що домовляються і знаходять порозуміння. Зараз же відчувається інше. А саме — посилення конфронтації та зростаючий конфлікт, який підриває довіру.

Зараз найголовініше всім силам, всім людям, що виступають за суверенну Україну та її рух до демократичного західного суспільства, зрозуміти небезпеку ситуації і задуматися. Почати домовлятися. В інакшому ми отримаємо хаос. Архітекторам Савченко не потрібіна вона, як Президент. Їм потрібна дестабілізація, їм потрібна зневіра суспільства у можливості вирішувати проблемні питанням домовленостями. Їм потрібна повна делегітимізація влади. І на цей бажаний сценарій Кремля грають всі сьогоднішні еліти. А Савченко виступає тут кумулятивним ефектом, який здатен підірвати усе наше майбутнє формуючи коло себе достатню для вибуху соціальну базу і заклик до “воз’єднання” з окупованими територіями.

Отже, автор розуміє, що домовлятися в поставторітарній, постколоніальній країни, де немає політичних партій, немає розгалужених представників бізнесу і суспільства — надзвичайно важко. Але краще почати домовлятися про нову країну, нові організаційні і комунікаційні форми, навіть з тим що є. Поки не пізно. Бо в інакшому за нас це зробить хаос, який управлятиметься як у нас водиться — з Москви. Як 100 років тому….

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.

Источник