Гамбіт Віктора Орбана: що принесуть із собою парламентські вибори в Угорщині?

09.04.2018 0:40
Гамбіт Віктора Орбана: що принесуть із собою парламентські вибори в Угорщині?

8 квітня на Великдень мільйони угорців пішли на виборчі дільниці, щоб знову обрати парламент. Для Угорщини ці вибори є надзвичайно важливими, адже їхній результат зможе розповісти про майбутнє країни у новій системі глобального світового порядку та в умовах реформування Євросоюзу. За угорськими виборами будуть ретельно стежити як мінімум з чотирьох столиць: Варшави, Києва, Москви і Брюсселя.

Для поляків Угорщина – ключовий пазл у загальному структурному протистоянні між умовним «західним блоком» і умовним «східним блоком» держав-членів ЄС.

Водночас для України Угорщина – не просто географічний сусід, а й потенційно важливий партнер у питаннях зміцнення євроатлантичного зовнішньополітичного курсу Києва.

Крім того, вибори в Угорщині будуть важливі для Росії та ЄС. Кремль давно активно співпрацює з урядом Віктора Орбана, а російські гроші займають не останню позицію для угорських політиків. Але для європейських чиновників вибори в Угорщині мають двояке значення. З одного боку, це сподівання на реванш проєвропейських сил. З іншого – це страх з приводу того, що послаблення позицій Орбана може призвести до ще більшого скочування країни у правий популізм – приходу до влади ще більших радикалів з партії «Йоббік».

Які ж нині позиції угорського прем’єра? Чи дійсно «Йоббік» мають шанси перемогти на виборах? Як результат виборів в Угорщині вплине на ЄС і Україну? На ці питання я спробую відповісти у статті.

Політична ситуація в Угорщині: диспозиція основних гравців

На сьогоднішній день в Угорщині існують три основні політичні гравці: правлячий альянс прем’єр-міністра Віктора Орбана, ультраправа партія «Йоббік» і розпорошена опозиція у вигляді кількох партій, які намагаються діяти спільними зусиллями для протидії владі.

Вже вісім років поспіль Угорщина перебуває під цілковитим контролем правлячого союзу двох партій – «Фідес» прем’єр-міністра Віктора Орбана та «Християнсько-демократичної національної партії» (ХДНП). Разом вони формують уряд, починаючи з перемоги на парламентських виборах 2010 року. Тоді на тлі падіння рейтингів уряду соціалістів, Орбан і його союзники здобули блискучу перемогу, отримавши більшість у парламенті. Згодом ситуація повторилася у 2014 році, коли блок «Фідес-ХДНП» знову переміг, зберігши абсолютну парламентську більшість. Нині альянс двох партій має 133 зі 199 мандатів, а їхні союзники з партії «Йоббік» мають ще 23. Іншими словами, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан усі вісім років зберігав міцні позиції у країні та фактично мав тотальний контроль над механізмом прийняття політичних рішень.

Другою важливою політичною силою в Угорщині є партія «Йоббік». Вона має 23 мандати в парламенті та виступає ситуативним союзником правлячого альянсу під час ухвалення різноманітних рішень, особливо у галузі міграції. «Йоббік» — право-радикальна, анти-іммігрантська та євроскептична партія, популярність якої ґрунтується на базі агресивної риторики, спрямованої проти традиційних політичних еліт у Євросоюзі та їхньої міграційної політики. Оскільки прем’єр-міністр Віктор Орбан також активно застосовує «міграційні аргументи» у своїй передвиборчій риториці, співпраця «Фідес» і «Йоббік» виглядає доволі гармонійно. Крім того, партія «Йоббік» є відносно новою політичною силою для Угорщини. Вона була заснована у 2003 році, але ніколи не була широко представлена в органах влади. В українських медіа цю партію часто називають «неонацистською» і «ультраправою». Але це зовсім не відповідає дійсності. Зрештою, в українському інформаційному дискурсі будь-яка політична сила в Європі, яка не є традиційною, таврується «проросійською», «євроскептичною», «ультраправою» тощо. Насправді, ідеологія партії «Йоббік» набагато складніша і нагадує чимось «Рух 5 зірок» в Італії. Основні постулати, на яких тримається світогляд членів партії «Йоббік» — це альтерглобалізм, націонал-консерватизм, угорський туранізм і правий популізм. Для старої європейської політичної системи (частиною якої, до речі, є сам Віктор Орбан) така ідеологія є позасистемною і несе в собі загрозу для існування самих основ традиційної європейської політичної думки. Як і «Рух 5 зірок» в Італії, партія «Йоббік» в Угорщині декларує своїми цілями повне переформатування політичного ландшафту країни та ЄС у цілому. Але проблема лишається в тому, що за численними агресивними анти-іммігрантськими випадами у публічній риториці партії, складно угледіти їхній чіткий план розвитку Угорщини поза межами вузькопрофільного міграційного напрямку. Відтак, складається враження, що «Йоббік» хвилюють лише мігранти. Туманність заяв, популістські висловлювання і паразитування на одній і тій же темі стали проблемами для партії, адже по мірі того, як їхній рейтинг росте, а проблема міграційної кризи затухає, настає необхідність переглянути свою риторику та додати до неї якісь інші теми, окрім мігрантів. Судячи з заяв лідерів партії, у пріоритеті зараз – економіка, історичні теми, реформування ЄС і санкції проти РФ. Нині «Йоббік» займає друге місце за рівнем популярності та безпосередньо впливає на механізм ухвалення рішень, хоча й у ролі «другої скрипки». Власне, на цих виборах вони прагнуть змінити ситуацію, адже очікується, що партія отримає рекордну кількість голосів і навіть може перемогти. Звісно, це не означатиме здобуття «Йоббіком» більшості в парламенті, але їхня політична вага в уряді зросте в кілька разів.

Угорська політична опозиція представлена кількома, переважно дезінтегрованими, партіями. Найбільшою і найсильнішою опозиційною силою є Соціалістична партія. З 2010 року, коли вони програли на виборах Віктору Орбану, соціалісти лишалися потужними політичними опонентами влади. Але з часом їхня популярність падала, і зрештою після 2014 року вони практично не впливають на угорську політику. Зміна керівництва партії, загострення внутрішньопартійної боротьби за лідерство після провалу на виборах 2014 року, а також фінансові складнощі штовхають соціалістів вступити в ситуативні союзи з іншими опозиціонерами, щоб збільшити свої шанси для протидії Орбану. На ці вибори угорські соціалісти йдуть у союзі з ліберальною зеленою партією «Діалог». Такий незвичайний альянс має вирішити кілька проблем соціалістів. По-перше, партнерство з «Діалогом» має набрати для соціалістів побільше «нових облич» у їхній публічній політиці. У купі з оновленням керівного складу Соціалістичної партії, молоді політики з «Діалогу» (партія була заснована лише 2013 року) можуть стати чимось новим для виборців, які стомилися від одних і тих же соціалістичних спікерів і їхніх гасел. По-друге, такий альянс має на меті привнести щось нове у передвиборчу кампанію соціалістів. У цьому випадку, вони взяли на озброєння нові для угорського виборця ідеологічні меседжі своїх партнерів з «Діалогу»: фемінізм, соціальна демократія і політика зелених технологій.

Окрім соціалістів, у виборах бере участь ще одна ліберальна зелена партія з красномовною назвою «Політика може бути іншою», яка сьогодні має 5 депутатських мандатів. Також відносно нова політична сила (заснована 2009 року), зі зміненим у 2013 році керівництвом, вона намагається просувати центристські меседжі і є активним прихильником «зеленої політики». Ця партія ніколи не була популярною серед угорських виборців. По-перше, партія не витримує конкуренції з більш мобілізованою, агресивною і досвідченою правлячою партією «Фідес». По-друге, вузька спрямованість партійної риторики убік лише зелених технологій обмежує електоральне поле партії і не дає їм досягти інших верств населення. По-третє, внутрішні політичні чвари між опозиційними силами зумовлюють падіння довіри населення до опозиції. Наприклад, конфлікт між партією «Політика може бути іншою» і союзом соціалістів і зелених з «Діалогу» призвів до того, що для багатьох виборців опозиціонери постали як нестабільні політики, які постійно сваряться між собою. На цьому тлі правляча партія на чолі з Віктором Орбаном виглядає монолітною, стабільною і політично зрілою силою, яка неначе колос міцно стоїть на своїх позиціях. У свою чергу, Орбан і його команда, звісно, робила усе, щоб продемонструвати на тлі сварок між опозиціонерами, що його позиції в Угорщині неможливо похитнути. А, як відомо, «стабільність» — це те, заради чого люди завжди готові голосувати.

Політичні конфлікти – це одна з ключових проблем опозиційних сил. Персональні амбіції їхніх лідерів, різна ідеологічна база, конкуренція за і без того невелике коло прихильників зумовлює ще більше дроблення політичних сил, які виступають проти Віктора Орбана. Яскравим прикладом є поява на політичній сцені Угорщини партії «Демократична коаліція». Вона відділилася від Соціалістичної партії в результаті внутрішніх протиріч у 2011 році. З того часу соціалісти відмовляються співпрацювати з «Демократичною коаліцією», попри те, що тимчасовий альянс між ними давно став вимушеною необхідністю в умовах зростання рейтингу Віктора Орбана.

Ще однією новою опозиційною силою є партія «Разом», яку сформували в 2013 році три великі неурядові організації і представники середнього бізнесу. Але на виборах 2014 року партія здобула лише один мандат, і з того часу всередині політичної сили вирує конфлікт між її засновниками. У 2017 році внутрішньопартійна криза призвела до відставки керівництва. Через це, партія фактично паралізована і її шанси на виборах є примарними.

Практично усі вищенаведені опозиційні партії недовго були об’єднані у хитку, слабку коаліцію «Єдність», яка стала результатом довгих і виснажливих переговорів між опозиціонерами перед виборами 2014 року. Попри те, що цю вже давно нагальну структуру таки сформували, але внутрішні протиріччя між партіями послабили її потенціал і не вселили довіру до коаліції у виборців. Останні справедливо вважали, що така нестабільна опозиційна коаліція, у випадку перемоги, може швидко розвалитися і призвести до кризи. Цим також часто лякали громадян представники влади. Власне, результати парламентських виборів в Угорщині чітко це показали.

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, партія «Фідес» на чолі з прем’єром Віктором Орбаном має рейтинг на рівні майже 50% і готується отримати перше місце на виборах. Мало хто сумнівається у тому, що Орбану вдасться здобути третю перемогу поспіль. Інтрига лишається стосовно партії «Йоббік», яка є другою за популярністю в Угорщині. Зараз її рейтинги коливаються на рівні 15-20%. Якщо Орбан не зможе отримати абсолютну більшість місць у парламенті, йому доведеться формувати уряд разом із партією «Йоббік».

Опозиційні партії мають доволі низькі рейтинги – на рівні 6-7%. Лише соціалісти готуються зайняти третє місце на виборах з результатом приблизно 13%. Після виборів під питанням лишатиметься перспектива формування єдиного опозиційного фронту між трьома партіями, які зараз можуть пройти у парламент: соціалісти, «Демократична коаліція» та «Політика може бути іншою».

На чому тримається рейтинг Віктора Орбана?

Гамбіт Віктора Орбана: що принесуть із собою парламентські вибори в Угорщині?

Загальну політику прем’єр-міністра Віктора Орбана, на якій тримається його рейтинг з 2010 року, можна розділити на три умовні кластери: політичний, економічний та міграційний. Розглянемо кожен з них.

Політичний сегмент публічної риторики Орбана та його уряду уособлений внутрішньою націоналістичною політикою і зовнішніми зв’язками Угорщини. У внутрішній політиці риторика Віктора Орбана базується на трьох китах: угорська винятковість, політичний правий мачизм і націоналізм. Починаючи з 2010 року прем’єр-міністр починає складний і довгий шлях до консолідації влади у руках своєї партії. Для цього він починає культивувати тему угорської винятковості для зміцнення підтримки свого електорату та підживлення націоналістичних настроїв населення. Орбан і його однопартійці активно взялися за теми культури, історії, мови, державності Угорщини, підкреслюючи їхній «особливий» характер. Угорська мова – одна з найскладніших у світі? Чудово, значить вона особлива. І лише «обрані» можуть нею оволодіти! Угорська культура – це мікс десятків різних соціально-культурних течій? Прекрасно, це робить Угорщину ледь не центром усієї Європи! Політична система в країні – не демократична і не відповідає всім принципам ЄС? Але ж це особливість угорської політичної культури, і феномен «неліберальна демократія» не є поганим, він є унікальним в усьому світі! Історія угорської цивілізації є доволі загадковою і коріннями заглиблюється у прадавні часи? Це ж очевидно, адже угорці – нащадки стародавньої туранської цивілізації у Центральній Азії і пов’язані з багатьма народами! Ну, гадаю, логіку ви зрозуміли. Гіперболізація усього угорського та піднесення унікальності та винятковості характерних особливостей нації були покладені в основу націоналістичної риторики Віктора Орбана, що дозволило йому завоювати симпатії багатьох людей.

Другим компонентом є націоналізм. Цікаво, що він проявляється в усьому: економіці, політиці, зовнішніх відносинах, культурі тощо. Віктор Орбан використовує націоналізм як інструмент протидії традиційному європейському ліберальному дискурсу. У такий спосіб він почав розхитувати основи функціонування старої європейської системи, уособлюючи у своїй політиці новий напрямок політичного розвитку країни-члена ЄС. По мірі того, як Орбан і його партія підтримували угорський націоналізм і протиставляли його Західній Європі, посилювалися відцентрові тенденції у Євросоюзі. Чимало речей, які раніше вважалися антидемократичними та антиєвропейськими, завдяки Орбану стали нормальним явищем, яке може конкурувати з набридлим усім ліберальним капіталізмом ЄС. Наприклад, де-факто запровадження в Угорщині однопартійної системи вже сприймається не лише як ознака диктатури, а більше як елемент структурного протистояння між Західною і Східною Європою всередині Союзу. Це призвело до того, що Угорщина, разом із Польщею, стали політичною альтернативою традиційним силам ЄС, іншою «вітриною», на яку, мовляв, також можна рівнятися. А ядром такої риторики став націоналізм. Зрештою, у самій Угорщині такий дискурс підтримали, як то кажуть, «на ура». А все тому, що населення вже давно прагнуло висловитися проти західноєвропейських бюрократів, показати їм, що Угорщина – це не придаток Євросоюзу, а «право має». Націоналізм, збудивши давні угорські комплекси та фантомні болі, став важливим механізмом реалізації цього бажання.

Правий мачизм – відносно нове явище для політичних систем у світі. Звісно, мачизм завжди існував у політиці, особливо у країнах, схильних бачити його нормою, аніж аномалією. Але протягом останніх років це явище набуло глобального характеру. Мачизм політичних лідерів став невід`ємною частиною будь-якої передвиборчої кампанії, а для багатьох людей, стомлених від традиційних еліт і економічних проблем, саме мачизм став ознакою, на яку виборці зважають передусім. І тепер така тенденція характерна не лише для Африки чи Латинської Америки, але й для Європи і США. Це характерна риса, яка стала візитівкою глобальних тенденцій, які нині трансформують звичну для нас систему світового порядку. У цьому контексті, прем`єр-міністр Угорщини Віктор Орбан дуже тонко відчув ці зміни і постарався «влитися у тренд». Він зміцнив свій союз з партією «Право і справедливість» у Польщі. У 2016 році Ярослав Качиньський навів політику Орбана в Угорщині як «приклад для наслідування». Сам Віктор Орбан почав публічно ставити під сумнів чинний світовий порядок, усвідомлюючи, що його дні добігають кінця. Прем`єр відкрито заявляв, що післявоєнний ліберальний порядок у Європі занепадає і представляв себе як лідера альтернативної, нової Європи – одного з небагатьох європейських «strongmen». Він публічно підтримав президента РФ Володимира Путіна і хвалив його політику, особливо націоналістичний дискурс, який той сформував у Росії. Він також позитивно відгукується про політику іншого «мачо» — президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. А у 2016 році він перший з-поміж європейських лідерів відкрито підтримав Дональда Трампа під час виборів президента США. Віктор Орбан без сумніву став європейським політиком нового зразка – непоступливим, авторитарним націоналістом, який бореться з двома драконами: західноєвропейською ліберальною бюрократією у ЄС у вигляді колективного «Джорджа Сороса та зі страшними варварами зі сходу в образі мігрантів з Африки та Близького Сходу. У такий спосіб він сформував собі імідж захисника національної ідентичності, уміло маніпулюючи історією країни на засадах етноцентризму та образу Угорщини як жертви. А слабка, розпорошена опозиція, якій він перебив фінансування через різноманітні західні гранти та неурядові організації, та деморалізовані медіа, які він придушив у першу чергу, лише допомагають йому досягати своїх політичних цілей.

Неабияк цікавою з погляду успішності політики Орбана в Угорщині є її економічний аспект. Протягом свого 8-річного періоду правління Угорщиною, чимало громадян сьогодні саме економіку називають серед основних здобутків Віктора Орбана. Якщо попитати людей, то багато з них скажуть, що загалом економічна ситуація в Угорщині покращилася за часів партії «Фідес». У деякому сенсі, це правда. За 8 років правління Віктора Орбана, рівень безробіття впав з 11,4% до 3,8%. Бюджетний дефіцит Угорщини знизився на 50%, державний борг – на 6%, а ВВП лише зростає. І нарешті те, що подобається більшості людей – зарплати зросли на понад 10% з 2010 року.

З іншого боку, економічна політика Орбана, яку вже охрестили «Орбаноміка», мала й негативні наслідки. Зокрема, рівень корупції в країні стабільно зростає. Із цим пов’язана послідовна політика прем’єра з формування стабільного, міцного класу лояльних йому олігархів. Яскравим прикладом цього стало маленьке містечко Фельчут на півночі Угорщини, рідне для прем’єр-міністра Віктора Орбана. Тут вже кілька років будують величезний футбольний стадіон. Для міста із населенням у 1600 осіб, з першого погляду такий стадіон взагалі не потрібен. Але для Орбана це має неабияке значення. По-перше, він має зміцнювати власний електорат. По-друге, компанія, яка отримала тендер на будівництво стадіону, належить близькому другу прем’єр-міністра Лорінцу Мензарошу, який також обіймає посаду міського голови. Ціна питання – 17 мільйонів доларів. По-третє, новий стадіон має створити тисячі робочих місць і заохотити людей їхати у провінцію. Економічна політика Орбана із самого початку була заточена під формування «нових угорських олігархів», близьких до прем’єра. Це зміцнює його владу та гарантує йому політичне довголіття. А провідні бізнесмени країни лише підтримують цей курс, не бажаючи вступати в конфлікт з могутнім прем’єром. Приклад – будівництво стадіону підтримали найбільший угорський банк OTP та газовий гігант MOL. Нові олігархи, зв’язки з якими ґрунтуються на особистих або родинних зв’язках – «фішка» Орбана, яку він буде розігрувати особливо активно після парламентських виборів.

Гамбіт Віктора Орбана: що принесуть із собою парламентські вибори в Угорщині?

Іншою проблемою для економіки Угорщини стала її залежність від фінансування з боку Євросоюзу. Попри те, що останнім часом Віктор Орбан активно посилив свою анти-європейську риторику, Угорщина все ще отримує чималі гроші з бюджету ЄС. З 2009 по 2016 роки частка фінансування ЄС становила 4% від ВВП Угорщини. Це найбільший показник серед усіх держав Євросоюзу. Крім того, нова система працевлаштування, завдяки якій Орбан знизив рівень безробіття, узалежнила людей від їхніх місцевих органів влади. Саме вони вирішують, яку роботу кому доручити. У стратегічній перспективі, це може призвести до погіршення стосунків між суспільством і владою, а також до зростання корупції і хабарництва.

У зовнішній політиці Віктор Орбан спирається на міграційне питання як головний аргумент для своєї боротьби. У 2014 році, коли міграційна криза вперше вдарила по Європі, Орбан одним з перших спіймав хвилю, на якій може отримати шанс стати одним з лідерів Європи, почав культивувати агресивні анти-іммігрантські меседжі. Окрім політичних амбіцій, Орбан керувався ще й банальним інстинктом самозбереження. Міграційна криза дуже сильно вдарила по традиційним політичним елітам у Європі, які провадили «політику відкритих дверей» і виявилися не готовими до такого. Це призвело до піднесення популістів та інших маргінальних сил, які раніше не представляли серйозної загрози європейській системі. Віктор Орбан, будучи частиною цієї системи, зрозумів, що не варто чекати, поки його рейтинг так само впаде. Відтак, він сам став рупором анти-іммігрантських європейських сил, які виступали проти міграційної політики ЄС. Він одним з перших виступив проти «квотного плану» ЄС з розподілення біженців, і повів за собою Польщу, Словаччину, Сербію, Хорватію і Румунію. На цій хвилі він піднявся як один з альтернативних лідерів Європи – неформальний лідер східноєвропейського блоку. Міграція стала головною темою для Орбана. Страшними ордами мігрантів, які всіх повбивають і знищать угорську національну ідентичність, лякали кілька років поспіль у школах, по телебаченню, у публічних виступах, на біл-бордах тощо. Інші зовнішньополітичні питання виходять саме з протистояння Угорщини з західноєвропейським блоком. Орієнтація на націоналізм, зближення з Росією, Туреччиною, Польщею, Китаєм – все це реакція на боротьбу проти європейських сил, які стали для Орбана загрозою його владі.

Чим завершаться вибори в Угорщині?

На мій погляд, можна розглядати два найімовірніших варіанти + один малоймовірний:

Сценарій №1. Перемагає партія «Фідес» прем’єр-міністра Віктора Орбана, який отримує абсолютну більшість в парламенті. Це дозволяє йому самостійно формувати уряд, і обмежити вплив право-радикальної і токсичної для нього у багатьох питаннях партії «Йоббік». Опозиція остаточно програє і йде з великої сцени ще на 4 роки, переглядаючи свою стратегію.

Сценарій №2. Перемагає партія «Фідес» прем’єр-міністра Віктора Орбана, але не набирає абсолютну більшість. Друге місце з результатом 20%+ набирає партія «Йоббік». Обидві політичні сили формують коаліційний уряд. Він стає ще радикальнішим, агресивнішим і більше анти-європейським.

Сценарій №3. Партія «Фідес» втрачає рейтинг і з великими складнощами виходить на перше місце. Але разом із цим, відбувається реванш опозиційних проєвропейських сил. Це призводить до кризи правління Віктора Орбана, пошуку ним нових шляхів відновлення свого рейтингу. Опозиція отримує шанс покращити своє становище і стати реальною опозицією у парламенті.

Які наслідки матимуть вибори в Угорщині?

Враховуючи все вищенаведене, можна із впевненістю стверджувати, що для Євросоюзу вибори в Угорщині – це виклик старій традиційній європейській системі. Перемога партії «Фідес» та особисто Орбана означатиме посилення протистояння між Східною і Західною Європою, а також зростання відцентрових тенденцій у Євросоюзі, особливо якщо збільшиться вага право-радикальної партії «Йоббік». Окрім цього, вибори в Угорщині і перемога Орбана може дати йому стимул посилити тиск на Брюссель із тим, щоб обрати компромісний для усіх варіант реформування Євросоюзу. Наприклад, який врахує інтереси Польщі та Угорщини щодо повернення національним парламентам частини повноважень. Так само, якщо внаслідок виборів посиляться проєвропейські опозиційні сили, для Євросоюзу це стане новою надією на реванш. Вона вже з`явилася після нещодавніх місцевих виборів, на яких правляча партія Віктора Орбана програла опозиціонерам у своєму традиційному електоральному оплоті – місті Ходмезьодвашархей. Партія «Фідес» керувала містом понад 20 років, і лише цього року вперше програла незалежному кандидату, якого підтримала опозиція.

Гамбіт Віктора Орбана: що принесуть із собою парламентські вибори в Угорщині?

Є ще одна країна, якій важлива перемога Орбана на виборах в Угорщині – це Росія. Протягом останніх 4 років Будапешт і Москва значно покращили двосторонню співпрацю попри ситуацію на сході України та анексію Криму. Для Угорщини Росія – це альтернативна ЄС, якою можна шантажувати Брюссель і компенсувати втрати у випадку погіршення стосунків з Євросоюзом. Крім того, як було показано вище, нинішня політика Віктора Орбана зосереджена більше на націоналізмі, етноцентризмі, мачизмі та винятковості, а все це – характерні риси російської державної політики Володимира Путіна. Відповідно, в умовах кризи старого порядку в Європі та посилення протистояння між Будапештом і Брюсселем по лінії ідеології і цінностей, відбувається зближення Угорщини з РФ. Угорщина – одна з небагатьох країн ЄС, які підтримують доволі тісні зв’язки з Кремлем. Навіть Польща і Словаччина не поспішають розвивати стосунки з Москвою. І це при тому, що ще у 2008 році Віктор Орбан був одним з критиків Росії. Проте крім ідеологічного зближення, угорсько-російські відносини стали результатом розвитку спільних енергетичних проектів. Великі гроші підкупили багатьох угорських політиків.

Тому для Росії перемога партії «Фідес» — це перемога «російської моделі» націоналізму, цінностей, які поділяє російська еліта. Також це можливість для Кремля загальмувати процес ескалації конфронтації із Заходом, яка зараз відбувається. Віктор Орбан давно грає у ролі «гальма» для європейських політиків, які планують посилити міжнародний тиск на Росію. Його перемога, особливо підкріплена успіхом партії «Йоббік», стане подарунком для Росії у її протистоянні з західним блоком ЄС.

Перемога Віктора Орбана посилить ще одного геополітичного конкурента Заходу – Китай. Нинішня стратегія КНР з розбудови свого глобального проекту транспортної системи «Новий шовковий шлях» залучила до себе частину країн Європи. Серед них й Угорщина. Минулого року китайці виділили понад 1 мільйон доларів на модернізацію залізниці Белград-Будапешт. Крім того, Пекін розглядає Угорщину як складовий компонент сербсько-угорського транспортно-енергетичного хабу. До цієї схеми залучили ще Грецію, яка має вивести китайський транспортний коридор до Південної Європи. Для цього Китай зараз активно вкладає мільйони доларів у розвиток інфраструктури порту Піреус. Власне, співпраця з Пекіном і стала одним з факторів зближення Угорщини, Сербії та Греції у 2016-2017 роках. Для Будапешта та Віктора Орбана Китай – це реальна альтернатива Євросоюзу, про що неодноразово заявляв сам прем’єр-міністр. Активізація співпраці з Китаєм зумовила цікавий поворот у політичній риториці Будапешта. У липні 2016 році Угорщина заявила, що блокуватиме будь-яке згадування Пекіна у спільній заяві ЄС щодо підтримки рішення суду в Гаазі стосовно порушення Китаєм міжнародних норм у Південно-Китайському морі. Вже наступного року Угорщина відмовилася підписувати комюніке від імені ЄС, яке засуджує Китай за знущання над правозахисниками у тюрмах. Ця тенденція свідчить про поступовий розворот Угорщини на схід, і чим далі посилюватиметься протистояння з Брюсселем, тим далі Будапешт буде від Європи.

Нарешті, вибори в Угорщині стануть важливим і для України. Перемога партії «Фідес» означатиме збереження напружених відносин між Будапештом і Києвом. Це стосується національної безпеки – проблеми ситуації на Закарпатті, а також співпраці між прикордонними службами щодо боротьби з контрабандою. По-друге, для України Угорщина – ключова країна з погляду розвитку євроатлантичної співпраці. Будапешт вже продемонстрував, що може блокувати співпрацю України з НАТО. У випадку погіршення відносин або будь-якої кризи у майбутньому, ця ситуація стане ще гострішою. А збільшення ролі в угорському уряді партії «Йоббік» зробить двосторонні українсько-угорські стосунки ще більш волатильними. По-третє, Угорщина є не останньою державою для України у межах стратегії стримування Росії. Чим далі Будапешт буде від Європи та чим більше посилюватиметься антагонізм між ним і Києвом, тим вищі ризики того, що Угорщина не буде сильно протестувати, якщо частина країн Європи таки виступить за пом’якшення санкцій проти Кремля.

Якщо підсумувати, вибори в Угорщині – це черговий спазм старого ліберального порядку в Європі, який поступово руйнується. Їхній результат визначить ритм і тональність східно-західного європейського протистояння, а також у на глобальному рівні – конфронтації між Заходом і його геополітичними суперниками Китаєм і Росією. Україна у цій схемі – частина цієї регіональної системи, і від результатів виборів також залежатиме, чого очікувати Україні найближчим часом – підвищення ставок у цій глобальній грі, або ж отримання певної відстрочки перед кульмінацією протистояння.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Илии Кусы в Facebook. Страница Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube

Источник